Оцінка російської наступальної кампанії – 26 березня
26 березня ISW публікує скорочений огляд кампанії. У цьому звіті обговорюється триваючі зусилля президента росії володимира путіна, мета яких – повна перемога в Україні; здається, він впевнений, що з часом зможе досягти її. Схоже, путін відкидає ідею, яка все більше поширюється у західному дискурсі, – що нинішні військові реалії вимагають або передбачають вирішення конфлікту шляхом переговорів. Ні Україна, ні Захід не переконали його в тому, що він має розглянути можливість прийняти будь-яке нестандартне або компромісне врегулювання. Натомість путін залишається зосередженим на досягненні своїх початкових військових цілей, ініціюючи тривалий конфлікт, у якому він перемагає або силою нав’язує свою волю Україні, чи то ламає волю України після того, як Захід залишає Київ без підтримки.
1. Результати воєн часто визначаються фактично на полі бою, під час переговорів, які лише підтверджують військові реалії. Імовірно, путін послуговується одним з таких прикладів – це Друга світова війна в Європі.
Ця війна закінчилася лише тоді, коли союзні війська повністю розгромили німецьку армію, а радянські війська стояли на руїнах Берліна. Японія капітулювала через декілька місяців після того, як США продемонстрували здатність повністю знищити країну – і лише після того, як ъъ армія втратила здатність робити більше, ніж, програючи, завдавати США втрат. Приклади з більш глибокої історії – переговорами завершилися три війни за об’єднання Німеччини, громадянська війна в Америці, наполеонівські війни – лише підтверджують реалії, створені рішучими військовими перемогами. Навіть остання закінчена війна завершилася по цій моделі: виведення військ США з Афганістану супроводжувалося беззаперечною військовою перемогою талібану, яка (на сьогодні) поклала кінець цьому конфлікту без будь-якого офіційного договору чи угоди, що ратифікувала б цей результат. Безсумнівно, історія має й багато протилежних прикладів, серед яких – Дейтонська угода, яка поклала край боснійському конфлікту, та резолюція арабо-ізраїльської війни 1973 року. Але все ж таки всі війни закінчуються врегулюванням шляхом переговорів, особливо якщо під «врегулюванням шляхом переговорів» мається на увазі взаємне визнання неможливості досягнення бажаних цілей за допомогою військової сили.
2. Цю війну ініціював путін, саме він є її ключовим гравцем. І він має дійти висновку, що не може досягти своїх цілей військовою силою, і замість цього потрібно брати участь у переговорному врегулюванні конфлікту, якщо війна має закінчитися за такою моделлю. Війна триватиме доти, доки путін віритиме, що він може нав’язати свою волю Україні, завоювавши її або зламавши волю українців до боротьби після того, як Захід покине їх.
3. путін продовжує чітко, словом і ділом, давати зрозуміти, що він ще не прийшов до такого висновку, незважаючи на провал його масштабних військових дій цієї зими.
Спроби заморозити взимку Україну та Європу і схилити їх до капітуляції закінчилися нічим. Зимово-весняні наступальні операції росії, що мали убезпечити кордони Луганської та Донецької областей, сягають кульмінації. російські військові кинули переважну більшість з, як кажуть, 300 тисяч резервістів, мобілізованих восени 2022 року, та 40 тисяч засуджених, завербованих у ПВК «вагнер», у дивізійний наступ по всій лінії фронту в Луганській та Донецькій областях.
Результати цих дій абсолютно не вражають. росіяни не мають значних здобутків на Луганщині. Війська «вагнера» зайняли частину міста Бахмут і здійснили неповний розворот, який досі не зміг переконати українських командувачів відійти з Бахмутської кишені. Сили «ДНР», нині підсилені регулярними російськими військами, здійснили такий самий неповний розворот біля Авдіївки. Наступ при Вугледарі на заході Донецької області не приніс жодних успіхів, лише приголомшливі витрати живої сили і техніки.
російський мілблогерський простір, російські, українські та західні медіа сповнені дискусій щодо майбутнього українського контрнаступу, щодо якого, здається, єдине реальне питання – коли і де він відбудеться. Це мав би бути вдалий момент для путіна, щоб зрозуміти, що росія не може нав’язати Україні свою волю силою, і що він повинен шукати компромісне врегулювання. Однак він явно не дійшов такого висновку.
4. Навпаки, прагнення путіна здолати Україну військовим шляхом та/або затягнути війну лише зростає – він мобілізує російську оборонну промисловість та вигадує різні схеми прихованої мобілізації, щоб зібрати нову бойову силу.
Промова путіна 25 березня продовжила багатомісячні зусилля з мобілізації російської військової промисловості для тривалої війни. І промова, і зусилля – незважаючи на явне небажання путіна фактично повністю поставити країну на військові рейки – спрямовані на те, щоб зобразити росію (хибно) як сучасне втілення сталінського радянського союзу, здатного здолати своїх ворогів нестримними масами людей і техніки. Міністр оборони росії сергій шойгу розпочав ці зусилля наприкінці 2022 року і продовжує їх протягом цього року, а путін їх підсилює. росіяни явно намагаються мобілізувати свою військову промисловість і, безсумнівно, матимуть певні покращення. Перебільшені вимоги та нереалістичні цілі, які поставили путін і шойгу, частково мають на меті показати більшу силу і потенціал, ніж їх має росія. Однак вони не відображають виклики, з якими стикається росія в придбанні необхідної військової техніки в умовах західних санкцій і нестачі кваліфікованої робочої сили. Останній виклик стає ще гострішим у зв’язку з тим, що росії необхідно знайти баланс між мобілізацією молодих чоловіків на війну та утриманням їх у робочій силі.
Те, що путін зараз мобілізовує російську оборонну промисловість, дивує лише тим, що йому знадобилося стільки часу, щоб розпочати ці дії. Той факт, що він не супроводжує цю мобілізацію будь-якими припущеннями про можливість компромісного миру – особливо після того, як голова Китаю Сі Цзіньпін, здається, під час високого та напруженого візиту до москви запропонував допомогу в переговорах, – свідчить про те, що путін залишається відданим досягненню своїх цілей силою.
5. Продовження російських наступальних операцій біля Бахмута та Авдіївки, а також вздовж луганської та західно-донецької ліній фронту є ще одним показником того, що путін прагне перемогти в тривалій війні, результат якої значною мірою визначиться військовими реаліями на місці.
Тепер ці атаки стали не просто безглуздими, а й фактично шкідливими у світлі підготовки росії до наступної фази цієї війни, яка буде зосереджена навколо майбутнього українського контрнаступу. російські війська зможуть або не зможуть вибити ЗСУ з Авдіївки чи Бахмуту, але, зробивши це, вони не отримають ніякої значної оперативної переваги, оскільки їм бракує спроможності скористатися цим прогресом. Схоже, для росіян малоімовірно досягти будь-яких тактичних досягнень у західній Донеччині чи на більшій частині лінії фронту в Луганщині, але атаки в усіх цих районах тривають.
6. Продовження путіним російських наступальних операцій у нинішньому оперативному та стратегічному контексті є стратегічним злочином.
Він витрачає обмежену російську бойову міць у гонитві за безглуздими з оперативної точки зору досягненнями, а не готується для зустрічі та розгрому українського контрнаступу, на який, здається, всі очікують найближчим часом.
7. Однак упертість путіна в продовженні цих наступальних операцій може мати сенс з точки зору затяжного конфлікту, під час якого західна підтримка України зменшується або припиняється.
путін навіть міг робити ці операції, щоб підготувати врегулювання шляхом переговорів на умовах, які він раніше сформулював – вони включають міжнародне визнання анексії росією всієї Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей; український «нейтралітет»; «демілітаризація» України та «денацифікація» української влади. Можливо, він тисне на своїх командирів, щоб вони продовжували атаки, які в короткостроковій перспективі стають все більш безглуздими, тому що усвідомлює, що його претензії на неокуповані території чотирьох анексованих областей будуть обґрунтованими, лише якщо його сили справді їх захоплять. Тоді він справді може захотіти піти на врегулювання шляхом переговорів. У такому випадку, однак, стає очевидним, що він все ще має вірити, що може нав’язати Україні та Заходу бажане вирішення конфлікту за допомогою військової сили (або переконати Україну здатися), і що він не бажає йти на мир, який не відповідає його заявленим цілям – а до них належать території, які російські сили у даний момент не контролюють.
8. Тож, щоб переконати путіна розпочати переговори на інших умовах, окрім досягнення всіх заявлених ним цілей, необхідна успішна серія українських контрнаступів, і не одна.
ЗСУ мають показати, що вони можуть зробити те, чого не може росармія: змінити реальність на місці військовими діями. Вони мають завдати ще більше шкоди російським військам в Україні і довести їх до точки, коли путіну та найближчому оточенню, яке підтримує його у цій війні, стане зрозуміло, що росіяни не можуть сподіватися на покращення результатів війни шляхом продовження бойових дій. Тому численні великі українські перемоги на оперативному рівні важливі для створення будь-якої перспективи врегулювання нинішнього конфлікту шляхом переговорів, або для того, щоб змусити путіна прийняти несприятливі військові реалії за відсутності формального врегулювання.
9. Є підстави очікувати, що ЗСУ справді можуть досягти успіхів у контрнаступі.
У цій війні Україна провела дві великі контрнаступальні операції, не рахуючи добровільного виведення російських військ з-під Києва. Обом вдалося відвоювати значні території, спочатку на Харківщині, а потім у західній Херсонщині. Аналітики озвучують різні думки щодо того, чи зможуть ЗСУ пробити підготовлені російські оборонні позиції, і висловлюють інші занепокоєння щодо перспектив успіху України. Проте фактом залишається те, що російські сили вже продемонстрували, що вони не можуть досягти значних успіхів на цій стадії війни, а ЗСУ ще не зазнали поразки в такій спробі.
10. Однак далеко не ясно, чи прийме коли-небудь путін ці військові реалії. Він може вирішити продовжувати боротьбу, з паузою або без неї, стільки, скільки потрібно для досягнення всіх його цілей. Його риторика та дії, а також минулі моделі, якими він послуговується, безумовно, припускають таку можливість. Тому врегулювання шляхом переговорів може виявитися недосяжним, оскільки путін не погодиться з реальністю того, що він не може фактично завоювати Україну.
11. Україні й Заходу доведеться створити такі воєнні реалії, що дозволять припинити військові дії на умовах, які вони зможуть ефективно нав’язати путіну.
ЗСУ, належно підтримані колективним Заходом, можуть повернути території, які є стратегічними, життєво важливими для військового та економічного виживання України, і які будуть необхідними для поновлення російських наступальних дій на вигідних для москви умовах. ISW раніше оцінив оперативне та стратегічне значення різних частин окупованої території України та дотримується цієї оцінки. Ймовірно, є певна межа, яка не приводить до повного відновлення контролю України над усією окупованою територією, але може стати основою для тривалого припинення бойових дій на прийнятних для України та Заходу умовах. І ця межа далека від поточної лінії фронту.
12. Хоч би як там було, але не факт, що путін битиметься в цій війни за будь-яку ціну до самої своєї смерті.
Він демонстративно і дивовижно утримувався від того, щоб іти ва-банк у цій війні від самого її початку. Можна виключити його нездатність повністю мобілізувати та підготувати свою армію перед вторгненням – адже він чітко вірив, що українці не будуть або не зможуть оборонятися. Він пропустив декілька моментів, коли перехід до більш повної мобілізації був необхідним, надто довго відкладав рішення про проведення навіть часткової мобілізації, і навіть коли мусив приймати такі рішення, то намагався обмежити їх вплив на російське суспільство та економіку. Якщо відкинути сталінську риторику путіна, то він демонструє велику стурбованість небезпекою завести росію надто далеко та створити загрозу стабільності свого режиму. Україна і Захід не мають розраховувати на те, що воля путіна буде зламана будь-яким способом, але вони також не мають відкидати можливість того, що він може в якийсь момент вирішити, що витрати та ризики продовження боротьби більше не виправдовуються потенційними профітами.
13. Проте зараз путін не виносить на стіл переговорів жодних умов, крім повної перемоги росії.
Він не вдається до військових дій, які б мали сенс, якби він серйозно ставився до пошуку якогось нестандартного або компромісного врегулювання шляхом переговорів. Умови нинішніх ліній фронту дуже сприятливі для поновлення російського вторгнення, якби путін запропонував прийняти їх як зараз лінію припинення вогню. Але він явно не бажає цього робити.
14. Таким чином, вибір, який зараз стоїть перед Україною та її західними партнерами, відносно простий. Україна може в односторонньому порядку припинити бойові дії, навіть якщо російські атаки з землі та повітря тривають, і це призведе до катастрофічної поразки (такий варіант майже ніхто не підтримує). ЗСУ можуть продовжувати боротьбу в дуже стриманий спосіб, прагнучи лише утримати те, що вони зараз мають, і це спонукатиме путіна продовжувати свої дії для досягнення повної військової перемоги. Або Україна може розпочати послідовні контрнаступальні операції, щоб досягти як мінімум двох цілей: переконати путіна прийняти досягнутий шляхом переговорів компроміс або створити військові реалії, достатньо сприятливі для України, щоб Київ та його західні союзники могли фактично самостійно зупинити конфлікт, незалежно від рішень путіна. Ці варіанти існують для України та Заходу доти, доки путін продовжує вірити, що він може нав’язати свою волю силою російської зброї протягом певного періоду часу, в який він готовий воювати.
✅Основні воєнні події за 26 березня
◾️Заступниця міністра оборони України Ганна Маляр закликала до інформаційної тиші щодо можливого контрнаступу України.
◾️російські мілблогери високо оцінили та значною мірою підсилили інформаційні операції президента росії володимира путіна від 25 березня. Проте один мілблогер заявив, що розміщення ядерної зброї не змінює військової ситуації росії в Україні або необхідності захисту від майбутнього українського контрнаступу.
◾️російські війська завдали обмежених наземних ударів на лінії Сватове-Кремінна. Речник Східного угруповання військ ЗСУ полковник Сергій Череватий заявив, що російські та українські війська провели 10 боїв на куп’янсько-лиманському напрямку.
◾️російські війська продовжують атакувати Бахмут та його околиці й досягли незначних успіхів у місті. російські джерела заявляють, що сили групи «вагнер» зачистили завод АЗОМ на півночі Бахмута.
◾️російські війська продовжують наступ уздовж лінії Авдіївка-Донецьк та досягли незначних успіхів у Мар’їнці. Українська розвідка повідомляє, що на Авдіївський напрямок можуть прибути сили «вагнера».
◾️російські війська продовжують регулярні обстріли районів Запорізької, Херсонської та Дніпропетровської областей. Керівниця Об’єднаного прес-центру Сил оборони Півдня Наталія Гуменюк заявила, що на півдні України російським військам не вистачає достатньої кількості ракет і безпілотників.
◾️російські джерела повідомили, що в районі Авдіївки діють формування добровольчого батальйону «Ураган» 1-ї диверсійно-розвідувальної бригади «Вовки».
◾️24 березня секретар «єдиної росії» андрій турчак анонсував пропозицію законопроекту, що дозволить сім'ям загиблих на війні співробітників МВС мати право на одноразову виплату на придбання житла.
◾️У Генштабі України повідомили, що російсько-окупаційна влада Бердянська, що в окупованій частині Запорізької області, вимагає від місцевих жителів до 1 квітня отримати в адміністрації перепустки для пересування по окупованих районах області.
Натисніть тут, щоб переглянути інтерактивну карту російського вторгнення в Україну від ISW. Ця карта оновлюється щодня разом зі статичними картами, представленими в цьому звіті.
Натисніть тут, щоб отримати доступ до архіву інтерактивних карт ISW щодо російського вторгнення в Україну. Вони доповнюють статичні карти, які ISW створює щодня, та показують динамічну лінію фронту. Архів оновлюється щомісяця.
